Автор:

Витвицький Роман Павлович,

учитель інформатики

Інформатизація сучасного суспільства висуває нові вимоги до інформаційної компетентності людини і це покладає на вчителів інформатики особливу відповідальність за повноцінне та гармонійне входження молоді у самостійне життя. Тому одним із найактуальніших завдань навчально-виховного процесу є "навчити вчитись", вміти здобувати знання самостійно. Тобто на перший план виходить не тільки (й не стільки) процес набуття знань як таких, але й формування потреби та вміння самостійно здобувати знання й застосовувати їх на практиці. Про необхідність формування самостійності учнів у процесі навчання писав ще К. Ушинський: "Потрібно постійно пам’ятати, що слід передавати учню не тільки ті або інші знання, а й розвивати у ньому бажання і здатність самостійно, без учителя, здобувати нові знанняМаючи таку розумову силу… людина буде вчитися все життя, що, звісно, і складає одне із найголовніших завдань шкільного навчання"

Разом з тим треба пам'ятати, що без бажання учня вчитися всі старання вчителя не дадуть очікуваних результатів. Звідси випливає висновок, що потрібно формувати позитивні мотиви навчання, бажання учнів розв'язувати пізнавальні задачі. Тому мотивація навчання (зокрема вивчення інформатики) має бути постійною та послідовною. Зокрема я намагаюсь постійно привертати увагу учнів до того, де саме в майбутньому можна буде застосувати отримані ними знання та навички.

На кожному уроці я намагаюсь створити умови для активної діяльності учня, враховуючи його індивідуальність. Адже не секрет, що значна частина учнів через вікові особливості негативно ставиться до всіляких форм жорсткого контролю за їх поведінкою та діяльністю. Самостійна пізнавальна діяльність надає учням набагато більше свободи, а відтак враховує саме цю особливість.

Крім того, самостійне здобування знань має ще декілька переваг перед традиційними формами навчання. Зокрема:

  • Неможливо на уроці навчити дитину абсолютно всьому, що може знадобитися їй в подальшому житті. Якщо ж вона навчиться самостійно здобувати знання, то зможе самонавчатися та самовдосконалюватися впродовж усього життя по мірі потреби. А така потреба може встати через появу перед нею нових завдань або появу нової інформації у вже вивченій галузі.
  • Коли учень здобуває знання самостійно, він робить це так, як зручно та зрозуміло саме йому. У цьому зокрема проявляється диференціація та індивідуальний підхід у навчальному процесі.
  • Саме в процесі самостійного здобування знань матеріал набагато краще та надовше засвоюється, ніж при їх пасивному отриманні від учителя.

При такому підході роль учителя аж ніяк не знижується. Вона просто стає іншою. Його задачею стає мотивувати та направляти пізнавальну діяльність учнів у потрібному напрямку, а також допомагати їм у разі виникнення труднощів. Фактично вчитель перетворюється на фасилітатора. Учні не повинні відчувати себе покинутими напризволяще. Така система дає вчителю дещо більше часу на уроці для того, щоб приділити увагу учням, які мають проблеми у вивченні даного матеріалу.

Однією з особливостей викладання інформатики є нерівномірність стартової підготовки учнів на початку вивчення інформатики. Дехто вже багато знає і вміє робити на комп’ютері. Велика частина учнів тільки вважає, що багато знає і вміє. Але є й такі, хто нічого не вміє та усвідомлює це. Все це додає складності викладанню предмета та потребує ще більшої диференціації та індивідуального підходу до кожного учня.

Характерною особливістю сучасних учнів є досить раннє знайомство з комп’ютером та інформаційно-комунікаційними технологіями. В підлітковому віці більшість з них активно користується Інтернетом, як для навчальних цілей, так і для розваг та спілкування у соціальних мережах. Постійно звертаючи увагу учнів на небезпеки, що чатують на них в Інтернеті, я намагаюсь використовувати цю їх особливість у навчально-виховному процесі. Наприклад, під час практичних робіт з будь-якої теми я зазвичай дозволяю користуватись Інтернетом. Тому, якщо в знаннях (чи уміннях) учня виявляються пробіли, він завжди має можливість знайти необхідну інформацію в мережі. Це дає можливість дещо вирівняти результати в класі. Але це не означає, що учні, що мають неповні знання, отримають такі ж високі оцінки, як і учні з високими навчальними досягненнями. Адже на пошук необхідної інформації потрібен час, який можна було б використати саме на виконання завдання, що оцінюється. Але все ж таки це дає певні результати. По-перше, учень тренується в самостійному пошуку потрібної інформації. По-друге, він у певній мірі таки покращує свою оцінку.

Відомо, що в процесі вивчення будь-якого шкільного предмету не обійтися без такої форми уроку, як лекція. Але й тут можна знайти можливість перетворити учнів з пасивних слухачів («приймачів інформації») на активних співрозмовників – тобто «співвиробників інформації». Для цього варто перетворити лекцію на евристичну або проблемну бесіду. Тобто вчитель не тільки викладає матеріал (повідомляє якусь інформацію), але й ставить зустрічні питання так, аби частину інформації учні продукували самі. Питання повинні ставитись не на відтворення учнями раніше засвоєних знань, а мають бути розраховані на мислення учнів, на їх аналітико-синтетичну діяльність. Проведення уроку методом евристичної бесіди вимагає від учителя ретельної підготовки. Перш за все потрібно чітко визначити пізнавальні задачі уроку та позначити ті з них, які будуть розв'язуватися учнями шляхом власної розумової діяльності під час бесіди. По-друге, треба вибрати об'єкти для аналізу. Також при підготовці до уроку потрібно означити знання, які будуть необхідні учням для аналізу об'єктів, що розглядаються.

Також відомо, що конспектування змісту уроку чи підручника дуже корисне для кращого розуміння та запам’ятовування матеріалу. По-перше, для створення якісного конспекту учень мусить виділити в матеріалі головне, а отже зрозуміти його. По-друге, під час написання вмикається також і моторна пам'ять. Тому для стимулювання цього я під час будь-якого контролю завжди дозволяю учням користуватися своїм конспектом (але тільки своїм!).

Під час практичного вивчення будь-якої програми на уроках інформатики разом з використанням матеріалів з Інтернету та роботою з довідковою системою відповідної програми, я часто пропоную учням використовувати так званий «метод емпіричного дослідження». Але при цьому обов’язково потрібно кожного разу нагадувати учням сутність цього методу. А саме:

  • Не боятись експериментувати в рамках програми, що вивчається («що буде, якщо я зроблю так…»). Але звісно, не аби як, а «розкривати очі», читати підказки програми, дивитись на піктограми кнопок тощо. Крім того потрібно згадувати вже вивчені програми та проводити аналогії, відомі загальні правила і закономірності і переносити (проекціювати) їх на програму, що вивчається.
  • Запам’ятовувати та аналізувати «причину та наслідки» (тобто свої дії в програмі та отриманий результат). Якщо він задовільний (бажаний), то вміти згодом повторити свої дії, аби знову досягти цього результату.
  • Якщо отриманий в ході своїх експериментів результат виявився незадовільним (тобто результат не той, що очікувався або взагалі небажаний), вміти повернутися до попереднього стану.

Таким чином, роль учителя зводиться до підказки напрямку досліджень та допомоги у випадку виникнення складностей. А досліджувати учні повинні вже самі.

Звичайно для цього учні мають вже володіти базовими знаннями та навичками – наприклад, знати загальні для всіх (або більшості) програм принципи та правила використання, вміти користуватися стандартними діалоговими вікнами операційної системи, знати стандартні комбінації клавіш тощо. Тому при отриманні цих базових знань необхідно обов’язково акцентувати увагу учнів на тому, що це знадобиться їм у майбутньому.

Основною проблемою при використанні самостійної пошукової діяльності учнів є більша потреба в часі на вивчення предмету, ніж за традиційного підходу. Але результат того вартий. Частково це вирішується за рахунок підвищення вмотивованості учнів на уроці та як наслідок, підвищення продуктивності їх роботи. Також значно допомагає виділення адміністрацією додаткового часу на вивчення предмету за рахунок годин з варіативної частини. Але для цього необхідне розуміння та зацікавленість адміністрації в результатах роботи.

Не менш серйозною проблемою є менша кількість комп’ютерів у комп’ютерному класі, ніж кількість учнів у групі (10 – 11 проти 12 – 17). Адже навіть за наявності достатньої кількості техніки до стандартного шкільного кабінету не можна встановити більше комп’ютерів, ніж дозволяє площа та санітарні норми. Але якщо навчити учнів працювати в малих групах, розподіляти обов’язки в групі тощо, з цієї ситуації можна навіть отримати користь, бо це дуже корисні навички в сучасному житті.

Вважаю, що при розробці змісту освіти в майбутньому просто необхідна його орієнтація на практику, на реальне життя, а не на голі академічні факти. Також я впевнений, що поступово акцент навчального процесу зміститься переважно на самостійну пізнавальну діяльність учнів.

Підводячи підсумок, хочу зазначити, що для успішного застосування такого підходу до навчання необхідна висока мотивація учнів під час навчання, а відтак – розуміння ними перспектив та можливостей використання набутих знань та вмінь у подальшому житті. Це можна вважати одним із видів профорієнтації учнів у середній школі.